Леопольд Єгорович Кеніг

19390_800x600_kenig1

Бути німцем – значить робити справу заради неї самої.

Ріхард Вагнер

Мабуть, найбільш енергійною і заповзятливою нацією старої Європи XVIII – XIX ст. були німці. Незважаючи на тривалу відсутність власної держави, вони були з дитинства привчені до роботи і порядку. Саме ці дві якості німецького народу були кинуті на благодатний український ґрунт, яка дала сходи вітчизняного підприємництва, найбільш відомим представником якого є Леопольд Кеніг.

Петербузький німець, цукрозаводчик, купець першої гільдії, член імператорського Вільного економічного товариства. Придбав землі в Охтирському та Лебединському повітах Харківської губернії загальною площею близько 40 тис. десятин. Тоді ж став власником двох цукрових і одного рафінадного заводів в маєтку Тростянець. На початок XX ст. річний обіг заводів Кеніга становив 40 млн руб. Український особняк Кеніга розташувався в Шаровці, що неподалік Тростянця (нині – Богодухівсьюій район Харківщини).

Цукровий магнат залишив величезний слід в історії Тростянеччини.

Леопольда Кеніга називали «цукровим королем». До того ж і прізвище мав «королівське» (у перекладі з німецької «Кеніг» означає «король»). А між тим багатомільйонних статків він домігся своїми руками і власним розумом.

Корені Кеніги мали німецькі. Дід Леопольда Кеніга мав невеликого млина неподалік від міста Ерфурта, батько залишився сиротою у десятирічному віці і вимушений був самотужки шукати місце під сонцем. Знайшов його в Росії, переїхавши у 1812 р. до Петербурга. До сьомого поту працював хлібопекарем, поповнивши хлібопекарську громаду своїх співвітчизників. Розпочав свій бізнес у Росії з простого робітника у пекарні Георга Вебера. Коли одружився з донькою господаря пекарні Гертрудою, відкрив власну пекарню. Справи пішли вгору, однак пожежа 1837 р. знищила все майно батька майбутнього цукрозаводчика. Тому син Леопольд вимушений був влаштуватися на цукровий завод близького знайомого своєї родини, де пройшов усю школу цукроваріння. Через п’ять років він був уже першим радником у справах і помічником господаря. Власник заводу платив йому найвищу платню, лише б утримати Кеніга у себе.

Після смерті свого господаря Леопольд перейшов на великий завод відомого підприємця Прокопія Пономарьова та отримав там посаду головного майстра. У 1846 р. він одружився з Кароліною Пампель. Через два роки після одруження Кеніг позичив у родини Пампеля 27 тис. руб. на придбання цукрового заводу. За час його господарювання завод став виробляти майже вдвічі більше цукру, що дало можливість Кенігу вже через два роки повністю розрахуватися з боргами, а через три – вигідно продати своє підприємство. Далі Леопольд орендував завод з вдвічі більшим річним виробництвом. Тоді ж він заснував компанію «Л. Є. Кеніг».

У 70-х роках XIX ст. Леопольд Кеніг стає власником двох цукрових і одного pафінадного заводу в маєтку Тростянець Харківської губернії. Перший цукровий  завод, що знаходився на її території маєтку, належав Охтирсько-Тростянецькому акціонерному товариству, влаштованому князем Василем Голіциним, колишнім власником Тростянця. Значною частиною акцій товариства володів Кеніг, що придбав їх одночасно з купівлею маєтку. У 1881р. товариство було ліквідовано, і завод перейшов в одноосібне володіння. У цій самій місцевості також розташо­вані його паркетна фабрика, винокурний завод і фабрика з виробництва в’язального паперу. Кеніг отримав дозвіл губернатора на встановлення у своєму маєтку електрики і згодом збудував дизельну електростанцію. Через центр його маєтку проходила залізниця, тоді і виникла досі існуюча станція Смородине. У 1881 р. у маєтку з’явилася власна телефонна станція, а ще через три роки запрацювала нова лікарня. У 1888 р. у Тростянці було побудовано рафінадний завод фірмою «Вейхельт».

Як не прикро, з усіх цукрових заводів Леопольда Кеніга і сліду не залишилось, крім Тростянецького. Зате продовжують служити людям добротні споруди колишніх квартир службовців та лікарні у якості приват­них помешкань. Палац для дітей та юнацтва – це колишня бібліотека Кенігів. Майстерні використовувалися як приміщення цехів Тростянецького машинобудівного заводу. Окрасою міста є Вознесенський храм, споруджений на кошти спадкоємців Кеніга. Школа №1 теж постала не в останню чергу завдяки фінансовій підтримці родини петербурзьких німців. Також у приміщенні цукрового заводу розташувалася шоколадна фабрика «Україна».

Леопольд Кеніг помер, коли йому було 82 роки (1903). Його спадкоємцями лишилися п’ять синів: Карл, Леопольд, Олександр, Фрідріх та Юлій. 1 січня 1905 р. вони організували повне торгове товариство із назвою фірми «Л. Є. Кеніг-Спадкоємці», а з 1 січня 1913 р. одноособовим володарем фірми став молодший син – Юлій Леополь­дович Кеніг. Вся власність Кенігів була націоналізована комуністами у 1918 р. Родині вдалося емігрувати за кордон.

Про унікальні підприємницькі та організаторські здібності Леопольда Кеніга знали тоді і бізнесмени-початківці, і досвідчені підприємці. Чого варта лише одна його формула успішного підприємництва: «Кадри. Якість. Капі­тал!» Вона стала наріжним каменем зрілої підприємницької діяльності Кеніга, безпомилковою тактикою у повсякденній діяльності і, звичайно, секретом його приголомшливих успіхів.

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s