Таємниці найстарішої церкви міста Суми

26 червня виповнилося 362 роки з дня заснування міста Суми, коли у відповідь на чолобитну переселенців з Правобережної України на чолі з осадчим Герасимом Кондратьєвим було отримано резолюцію уряду царя Олексія Михайловича.

Є дуже цікава й моторошна легенда про привид дівчини, який і досі «живе» у Святовоскресенській церкві. Це привид сестри (за іншою версією — дочки) Герасима Кондратьєва, яку начебто живцем замурували в стіни храму.

Перша згадка про цю подію збереглася в історико-краєзнавчій праці архиєпископа Філарета (Гумілевського) «Історико-статистичний опис Харківської єпархії» (1854-1859). Ось як він про це пише (Филарет. Историко-статистическое описание Харьковской епархии. — Харьков, 1857): «Герасим Кондратьевич был искренний слуга Царя земного и небесного и человек с характером энергическим. Предание вот что говорит о поступке его с родною сестрою. Сестра его была отважная женщина, но жила нечестно; она набрала себе ватагу сорванцов и на большой торговой дороге обирала с ними московских купцов. Брат Герасим Кондратьевич, узнав о том наверное, приказал сказать ей, чтоб унялась. Она не слушалась. В другой раз он сам строго говорил ей о ее худой жизни и требовал с угрозами, чтобы бросила она свои привычки. Сестра не преставала жить по-прежнему. Тогда Герасим Кондратьевич, поймав ее на деле ее, засадил в каменную стену и замуровал».

Старший благочинний Сумської єпархії протоєрей Богдан Козенко говорить, що привидів у храмі не бачив ні він, ні хтось із духовенства чи прихожан.

— Я впевнений, що це просто красива легенда і ніхто у стіни храму живцем дівчину не замуровував. Легенда напевно виникла тому, що є версія, що під нижнім храмом є усипальниця Кондратьєвих, але ті приміщення, які там нібито були, та потаємний хід до Псла давно засипані, ніхто жодних наукових досліджень чи розкопок не проводив, тому напевно сказати ніхто й не зможе чи є там захоронення. Але цей храм унікальний: мало того, що це найстаріша будівля міста, це також дуже намолене місце, і треба дякувати Богу, що сумчани тут молилися більше 300 років і мають можливість молитися й донині.

Насправді ж, Герасим Кондратьєв не міг нікого замурувати в стіні Воскресенської церкви, оскільки помер за рік до того, як вона була збудована.

 

Чому околиця Сум називається Лука?

Лука з давніх-давен була приміським селом, як і сусіднє село Баранівка. Ну, скаже хтось, це місце випасу на заливному лузі. Так, це вірно лише в тому разі, де є лука та сіножаті біля води чи річки. Але в розташованому на високому горбистому виступі над Пслом перед Баранівським мостом, ні луки, ні випасу немає і ніколи не було, а от назва і досі залишилася.

Отож слово “лука” має декілька значень: 1) вигнутий виступ переднього або заднього краю сідла; 2) заплавний луг; 3) місце, де русло ріки робить петлю; 4) слоб.-укр., місце злиття (злуки) двох річок.

ІСТОРІЯ ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ МІСТА СУМИ

 

Що не назва – то загадка, проблема, розв’язання якої має величезне пізнавальне значення. Воно й дає ключ до розуміння краси рідного краю, його мови, історії.

О. Стрижак

З ранніх дитячих років ми засвоюємо десятки різних географічних назв, починаючи зі своєї вулиці, села, міста, найближчої річки і кінчаючи країнами світу. Але чи завжди розуміємо зміст цих назв? Чи знаємо, як і чому вони виникли?

Зміст найменування нашого обласного центра – міста Суми – нібито цілком зрозумілий. Зате неоднакову відповідь одержуємо ми на питання: чому Суми названо саме цим ім’ям?

Геральдичним знаком дореволюційних Сум, як відомо, були три мисливських сумки, зображених на срібному полі щита. За підставу для такого герба стала легенда про нібито знайдені тут колись сумки. Звідси, говорять, і пішла назва міста. Кому не зрозуміло, що ця легенда не має під собою ніякого реального грунту? Адже й справді, хто це міг за давнього часу, коли наш край був ще не заселений, полювати тут на дичину та ще й залишити спорядження на спогад про свою фантастичну мандрівку?

Так само безпідставною треба визнати спробу деяких авторів вивести назву міста Сум від українського дієслова “сумувати” або іменника “сум’’. Суми, говорять згадані автори, дістали таку назву тому, що перші переселенці засумували за тими місцями, звідки сюди прибули.

З цього твердження виходить, що новозбудоване місто якийсь час не мало власного імені: підшукують йому таке ім’я тільки тоді, коли в його жителів нібито “стабілізувалося” почуття суму, яке, до речі, в цей час не могло бути їм властиве.

Найдавнішими назвами в географічній топоніміці справедливо вважають назви річок.

Зрозуміло, чому це так. Ріки відігравали дуже важливу роль у житті наших предків. Під час переселень ріки вказували людям напрямок. Вони служили за найзручніший засіб зв’язку. Вони годували, поїли. По ріках відбувалося розселення людей. Отож не дивно, що від рік успадкували свої імена численні міста, в тому числі Москва, Свіяжськ, Оскол, Жиздра, Хорол, Острогорськ й інші. В нашому краї це саме треба сказати про такі однойменні населені пункти, як Ромни, Конотоп, Шостка, Грунь, Есмань, Терни, Вири, Клевень, Сироватка тощо.

Перші переселенці прибули на місце нинішніх Сум навесні 1655 року. Офіційного дозволу на заснування міста було надано 26 червня 1655 року. Назва міста, традиційно для Слобідської України, походить від гідронімів, що мають тюркське коріння (СУ-, “вода”). Вперше назва “Суми” згадується під 1627 р. для позначення урочища – місця злиття річок Суми й Сумки та впадіння їх у р. Псел.