«Сім джерел» село Шалигине
Не від’їжджаючи далеко від сосен та міста Глухова можна потрапити подивитися на ще одну пам’ятку природи – унікальне гідрологічне утворення «Сім джерел». Місцеві кажуть, що ця вода не тільки допомагає освіжитися у жаркий день, а і має лікувальні властивості. Пам’ятка природи займає площу до 0,5 гектар. Прилеглі території штучно очищенні від американського клена, який має властивість поглинати майже всю воду з ґрунту.
Сім джерел» знаходяться у селі міського типу Шалигине, що розташувалося на річці Лапузі. Знаходиться поселення за 20 кілометрів від Глухова. З одного боку до села прилягає ландшафтний заказник «Шалигинський
Різдва Богородиці Софронієво-Молченський чоловічий монастир
Різдва Богородиці Софронієво-Молченський чоловічий монастир УПЦ — православний чоловічий монастир в Україні, розташований на горі Чудна в селі Нова Слобода Сумської області. Заснований близько 1630 року, занедбаний у радянські часи, повернутий за незалежності України релігійній громаді й відреставрований у 1999 році.
Точної дати створення монастиря та імена його засновників невідомі. За переказами, перші монахи оселилися на горі Чудна у XI—XIII століттях. В «Історико-статистичному описі Софроніївської пустині» за 1837 рік стверджується, що монастир був започаткований ще за доби хрещення Русі. Також можливо, що його заснували грецькі монахи, які прибули з митрополитом Михайлом. За іншою ж версією, монастир був заснований уже на час приходу на Русь християнства за правління князя Володимира (980–1015 роки).
Існує також версія пізнішого заснування Софроніївської пустині — начебто її створили монахи Києво-Печерської лаври, що залишили Київ через навалу орд монголо-татар, які у 1240 році майже дощенту знищили місто та його святині, як про цю трагедію подано звістку в літописі (цитата подається відповідно до норм сучасної літературної української мови):
І зчинився страх і жах великий, коли не тільки кияни тікали з Києва, але й іноки Феодосієвого монастиря (тобто Києво-Печерської лаври)
В «Описі Софроніївої пустині і скита при ній», виданому у 1910 році, наведено безліч цікавих витягів зі старовинних літописів та документів. В одному з таких уривків мовиться, що два монахи прийшли з Києва до Софроніївської пустині, де знайшли собі печеру, яку перетворили на скит. Але найцікавішим лишається те, що створення цього документу відносять до тієї доби, коли Київ ще не було зруйновано кочівниками. Так чи інакше, але найвірогіднішим видається, що саме монахи Києво-Печерської лаври, рятуючись від загарбників, заснували Софроніївську пустинь. Вони оселилися на Чудній горі, назвавши її так, можливо, через великий ліс та незрівняну красу природи цієї місцини.
Відомо, що за правління литовського князя Олександра-Ольгерда (1345–1377 р.р.) на цьому місці вже був монастир, яким керував архімандрит Філарет. Наприкінці XIV століття пустинь зазнала набігу кочівників-тюрків, що пограбували й вщент зруйнували обитель.
Трьох-Анастасіївська церква
Трьох-Анастасіївська церква — православна церква (УПЦ МП) в місті Глухів. Наразі Трьох-Анастасіївська церква є найбільшим храмом Глухова (шосте із семи чудес Сумщини).
Першу муровану Трьох-Анастасіївську церкву було збудовано на місці погорілого дерев’яного Воскресенського храму, у південно-східному куті загальноміської фортеці в 1717 році. Кошти на будівництво церкви були надані гетьманшою Скоропадською Анастасією Марківною. Храм будувався за зразком Іллінської церкви у Суботові, тому повторював її майже в усіх архітектурних елементах.
У 1784 році церква потерпіла від пожежі. Повністю її відбудували лише у 1816 році. Після цієї реконструкції храм набув нових класицистичних форм.
А згодом через те, що будівля була невеликою, церкву приєднали до Троїцького собору, після чого в Анастасіївському храмі перестали відправляти служби. Проте 1846 року глухівський купець А. Я. Терещенко почав за власні кошти утримувати церкву і служби у ній відновилися.
Пам’ятник мамонту
Пам’ятник мамонтові — оригінальний пам’ятник на честь мамонта (виявлення кістяка доісторичної тварини) в селі Кулішівка Недригайлівського району Сумської області. Перший і тривалий час єдиний у світі пам’ятник мамонтові. З історії пам’ятника
У першій половині XIX століття село належало представникові знатного роду Юрію Головкіну, котрий був попечителем Харківського університету. Його маєток розташовувався неподалік (за 3 км) від Кулішівки, в тодішньому містечку (тепер село) Костянтинові.
Восени 1839 року граф розпочав будівництво ґуральні. Копаючи яму під фундамент, робітники наштовхнулися на величезні кістки і, злякавшись, відразу повідомили про це графа. Рештки невідомих тварин знайшли саме в той період, коли науковці тільки-но починали вивчати доісторичних істот. Юрій Головкін, як освічена й забезпечена для свого часу людина, збагнув, що йшлося про справжню археологічну знахідку. Він одразу повідомив про це свого друга — професора медицини Харківського університету Івана Йосиповича Калиниченка. Видатний вчений-натураліст зацікавився знахідкою і особисто прибув у Кулішівку з експедицією. Розкопки поблизу Кулішівки на березі річки Хусь тривали десять днів поспіль. Повністю закінчити роботу не вдалося. На заваді стали ґрунтові води. Проте археологам пощастило зібрати два повних скелети мамонтів. Знайдені кістяки вивозили з Кулішівки кіньми, однак подальша доля всієї знахідки наразі невідома.
Відтак, на території Україні рештки мамонта були знайдені вперше. Крім скелетів мамонтів, було виявлено багато кісток інших ссавців льодовикового періоду — шерстистого носорога, великорогого оленя, диких коней тощо. Науковці таку велику кількість кісток пояснили тим, що близько 15 тисяч років тому, імовірно, тут була стоянка первісних людей доби пізнього палеоліту. Знайдені тут рештки мамонта ідентифіковані як Mammuthus trogontherii (степовий мамонт), найбільшимого, — дорослий самець цього виду сягав 4,5 м заввишки і до 18 тонн завважки, мав бивні до 5 м завдовжки.
У 1841 році на візначення наукового відкриття було встановлено один з найоригінальніших у світовій історії пам’ятник мамонтові. Автором проекту пам’ятника був сам Іван Калениченко. Кошти на його виливку на одному із заводів Харкова надав власник маєтку Юрій Головкін.
Озеро Журавлине
Гідрологічна пам’ятка природи місцевого значення в Україні. Об’єкт природно-заповідного фонду Сумської області.
Розташована в межах Сумського району, на північний схід від села Стінка.
Утворене у результаті метеоритного удару 18 липня 1740 р. (найбільший кратер від падіння уламка цього метеориту). Від близького розташування до р. Сироватка, кратер наповнився водою, заріс торфом.
На початку ХХ ст. поміщики Золотницькі (с. Залізняк) видобували торф з озера за допомогою торфорізної машини. В центрі висохлого озера машина провалилась, озеро знову затопилось. На базі полишеної машини утворився острів, котрий поріс спочатку трав’янистими, пізніше — деревними рослинами.
У 1980-2020 рр. озеро — популярне місце відпочинку. Навколо хвойний ліс, в озері м’яка йодована вода, поруч — невелика база відпочинку. Сьогодні поросло ряскою, перебуває у запустінні. (Матеріал з Вікіпедії)
Посульські кургани
Посульські кургани — група скіфських курганів на території сучасної Сумської області.
Скіфські кургани зустрічаються на території майже усієї сучасної України. Але велика кількість скіфських пам’яток на Сумщині дала підставу вченим виділити їх в окрему Посульську групу. До неї також входять скіфські пам’ятки середніх течій Псла та Сейму, що концентруються навколо скіфських курганних некрополів біля міста Ромни. Основна кількість курганів знаходиться північніше Ромен. Найбільші групи розкинулись поблиз сіл Пустовійтівка, Великі Будки, Басівка. Від Великих Будок, вгору за течією, вздовж правого берега Сули простягнувся майже безперервний ланцюжок курганів, який закінчується великим курганним некрополем неподалік від Вовківець. Останній великий курганний могильник з цього ланцюга знаходиться поблизу Плавинища і Герасимівки. Курганні групи на південь від Ромен відомі поблизу сіл Чеберяки, Глинськ, Ярмолинці, Сурмачівка, Попівка.
За свідченням археологів, більшість Посульських курганів було споруджено в VI-V століттях до нашої ери.
Круглий двір
Круглий двір — садиба-манеж у місті Тростянець Сумської області. Унікальна пам’ятка архітектури XVIII століття.
Заснований Йосипом, Денисом, Герасимом та Пилипом Надаржинськими у 1749 році. Це найдавніша громадська споруда північно-східної частини України, яка збереглася до нашого часу та не має аналогів в Українській архітектурі середини XVIII ст.
Коли Тростянець перейшов у власність родини Голіциних (перша пол. XIX ст.), круглий двір було облаштовано під цирк та стайні; під стінами містилися триярусні ложі для глядачів. Відомо, що Тростянець у свій час відвідав Георгій Лукомський, який згодом описав свої враження від побаченого у статті «Тростянець», Санкт-Петербургського журналу «Столица и усадьба[ru]» за 1916 рік:
…Дуже цікавий цирк князів Голіциних, так званий «Круглий двір», майже цілком збережений. Ця овальна велика будівля являє собою ніби маленьку фортецю з чотирма вежами на кутах та воротами посередині. У цих вежах жили циркові артисти, а також танцюристки кріпацького балету, що був у князя Голіцина. Уздовж стін були розташовані стайні і місця для глядачів. Бар’єри лож не збереглися, але кімнати, що слугували артистам, залишилися майже в тому ж вигляді — тепер у них живе обслуга маєтку. В дворі містилася циркова арена просто неба — свого роду грецький або римський колізей. На жаль, ніяких пам’яток цих чудових, за усними розповідями, вистав не залишилося. Все це знищено часом.
У першій половині ХХ століття (довоєнні та післявоєнні роки) «Круглий двір» використовувався для житла, потім як склад і тільки вже пізніше йому надали звання унікальної пам’ятки архітектури.
У 1905 році було проведено капітальний ремонт — укріплено стіни контрфорсами, прикріплено флюгер над вхідною аркою круглого двору, відремонтували та перекрили дахи башт тощо. За радянської доби реставраційних робіт пам’ятки вже не проводили, хоча питання це поставало неодноразово, враховуючи й ту подію, що в часи, коли в круглому дворі розміщувалася база райспоживспілки, тут сталася пожежа, яка завдала значних пошкоджень зовнішній та внутрішній частині будівлі.
Гетьманський національний природний парк
Гетьманський національний природний парк, який знаходиться на території Великописарівського, Охтирського та Тростянецького районів.
Унікальність Гетьманського НПП полягає у тому, що тут збережено різноманітні типові ландшафти Лівобережного лісостепу – від низинних заплав, сфангових боліт до реліктових корінних лісів. Природні комплекси Парку були і раніше досить вагомо представлені в природно-заповідному фонді України. Так в межі парку увійшли гідрологічні заказники загальнодержавного значення «Хухрянський» (рік оголошення-1980), «Бакирівський» (рік оголошення-1977), «Климентівський» (рік оголошення-1998) загальною площею близько 9,5 тис.га та місцевого значення «Ямний», розташованих в заплаві річки Ворскла. Вона є однією з найчистіших і найкрасивіших річок України. Також до складу Парку увійшли 6 заповідних урочищ (найбільше – «Литовський бір», безпосередньо прилягає до русла річки Ворскла. Це унікальний реліктовий сосновий бір, тут зустрічаються дерева, вік яких нараховує понад 200 років.) та 2 пам’ятки природи місцевого значення.
Свято-Покровський кафедральний собор
Охтирський собор, або Свято-Покровський кафедральний собор — православний храм в Україні, місто Охтирка (вул. Пушкіна, буд. 1, м). Кафедральний собор Сумської єпархії УПЦ МП. Названий на честь Покрова Пресвятої Богородиці. Пам’ятка українського бароко середини XVIII століття; історико-архітектурна пам’ятка національного значення. Власне Покровський собор є головною складовою ансамблю Покровського собору (1753–1825), до якого також входять ще 2 культові споруди — Введенська церква-дзвіниця (1784 рік) і Церква Різдва Христового (1825 рік).
Рідний край вивчай та знай 