Дворазовий олімпійський чемпіон – важкоатлет Леонід Жаботинський

Леонід Іванович Жаботинський – заслужений майстер спорту, дворазовий олімпійський чемпіон (1964, 1968), дворазовий чемпіон світу і Європи, п’ятиразовий чемпіон СРСР. Прапороносець команди СРСР на відкритті Олімпійських ігор 1968 року і на закритті в 1964 й 1968 роках.

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора (1965,1968). Почесний громадянин Запоріжжя. Автор книги «Сталь і серце». За спортивну кар’єру встановив 17 світових рекордів.

Леонід Жаботинський народився 28 січня 1938 року в родині коваля в селі Успенка, яке тепер входить до складу смт. Краснопілля Сумської області.

У 1941 році сім’я Жаботинських перебралася до Харкова, де й пережила німецьку окупацію 1941-1943 років. Спортом Леонід займався змалку. Серед однокласників він виділявся зростом, і тому вчитель фізкультури готував його в спортсмени. Л. Жаботинський не раз згадував добрим словом вчителя за те, що змалку допоміг засвоїти навички з різних видів спорту.

Любов до спорту Льоні прищеплював і батько, котрий сам був завзятим спортсменом-аматором. Він неодноразово говорив Леонідові: «Замість того щоб бовтатися без діла та по двору бігати, займався б краще спортом, ходив би на стадіон». Льоня послухав і пішов на легку атлетику – метання диска і штовхання ядра. Після восьмого класу він почав працювати на Харківському тракторному заводі й навчатися токарній справі. Майстер, у якого вчився Жаботинський, був громадським тренером з боксу, і Льоня, не кидаючи легкої атлетики, почав займатися також боксом.

Але по-справжньому Леоніда вабила штанга. Він часто приходив подивитися на тренування важкоатлетів і не втримався, записався і в третю секцію. Жаботинський міг би увійти до історії світового спорту як видатний легкоатлет. У 19 років він став майстром спорту зі штовхання ядра і бронзовим призером чемпіонату України, але на той час уже «захворів» важкою атлетикою.

По закінченні школи Леонід самостійно підготувався і вступив до Харківського педінституту (у 1957 р., закінчив у 1964 р.). І на чемпіонаті Харківської області виконав норматив майстра спорту.

Не чекаючи, доки йому вручать значок, він випросив його у свого тренера Михайла Світличного і носив із гордістю. Незабаром Леонід одружився і переїхав на батьківщину своєї дружини Раїси – в Запоріжжя.

На чемпіонаті України з важкої атлетики Леонід вперше виступив у 1957 році і посів третє місце (415 кг у сумі триборства).

У 1961 році на першості СРСР у Дніпропетровську за сумою триборства набрав 500 кг і став другим у важкій вазі.

У 1963 році Жаботинський встановив перший світовий рекорд (165 кг у ривку), став членом збірної СРСР і посів третє місце на чемпіонаті світу в Стокгольмі.

На Олімпіаду 1964 р. в Токіо Леонід Жаботинський їхав хоч і світовим рекордсменом, але другим номером збірної СРСР після тріумфатора Рима 1960 року Юрія Власова із завданням не віддати срібло досвідченому американцеві Норберту Шеманському. Про чемпіонство мова не йшла, тим паче що на тренуванні Жаботинський надірвав м’яз плеча.

Боротьбу Жаботинського і Власова на помості в Токіо, яка тривала майже сім годин, назвали найяскравішою сторінкою ХVІІІ Олімпіади. Л. Жаботинський в останній спробі підняв більшу вагу й переміг іменитого москвича Ю. Власова, ставши олімпійським чемпіоном. Наступного дня всі газети Токіо написали: «Хто не бачив поєдинок Власова і Жаботинського, той не бачив Олімпіади!»

Після Олімпіади-64 ще не раз звучав гімн на честь перемог Леоніда. Успіх повторився і на наступній Олімпіаді в Мехіко 1968 року. Тегеран і Берлін, Софія і Мехіко – пам’ятні етапи на шляху українського богатиря. У столицях Ірану і НДР він став чемпіоном світу, а в Софії на товариській зустрічі штангістів трьох країн 7 установив чотири світових рекорди, набравши в сумі триборства феноменальну для того часу вагу – 590 кг; у Мехіко виграв другу золоту олімпійську медаль.

1452838682_leonid

Майже десять років поспіль шлях Жаботинського був безперервним сходженням угору, а протягом п’яти років він володів титулом найсильнішої людини на планеті. Йому залишався один крок до того, щоб стати першим у світі спортсменом, який набере в сумі триборства 600 кг.

Однак Чемпіонат світу у Варшаві 1969 року став переломним для Леоніда Жаботинського. Під час ривка спортсмен відчув сильний біль у спині й вимушений був відмовитися від подальшої боротьби. Тільки через рік лікарі виявили, що в районі поперекового відділу в Жаботинського утворився камінь. Видаляли камінь київські хірурги. Медикам довелося робити надріз 34 см у довжину і ламати ребра. Відновитися після такої операції надзвичайно складно, але Леонід Іванович зумів повернутися в спорт.

У його повернення вже ніхто не вірив, адже у важкій атлетиці таких прикладів взагалі не було. Тим більше, на той час Л. Жаботинському було за 35. Минуло вже майже чотири роки з того часу, коли він останній раз брав участь у великих змаганнях, і два з половиною – після операції.

І ось у 1973 р. в Чехословаччині Л. Жаботинський вийшов на поміст. Вболівальники тепло вітали повернення у великий спорт дворазового олімпійського чемпіона. Л. Жаботинський встановив новий рекорд СРСР у ривку 180,5 кг. Так відбулося друге народження спортсмена. А через кілька місяців на розіграші кубка СРСР у ривку він встановлює світовий рекорд – 183,5 кг. Два світових і один всесоюзний рекорди за півроку. І це в 36 років!

Інакше як спортивним подвигом це не назвеш. Великий спорт Леонід Жаботинський залишив у середині 1970-х років. Жаботинський отримав міжнародну категорію із суддівства. У 1975 році він переїхав до Москви, працював старшим офіцером спорткомітету Міністерства оборони СРСР, тренером збірної команди Збройних сил (це не випадково, адже він закінчив Одеське артилерійське училище імені Фрунзе). З 1987 до 1991 року служив військовим радником з питань спорту на Мадагаскарі, де 8 готував збірну цієї країни, яка добре виступила на Африканських іграх.

У 1991 році був звільнений у запас у званні полковника. працював проректором з виховної роботи і безпеки Московського інституту підприємництва і права. В 1994 р. одержав звання доцента, через рік став професором. Сьогодні він, уже пенсіонер, є почесним президентом Федерації важкої атлетики Росії, кандидатом педагогічних наук.

Але зв’язків із рідною Україною Леонід Жаботинський не втрачав ніколи: у Запоріжжі живуть його сини Руслан і Вілен, сюди він часто приїжджав і проводив багато часу. Щороку в Запоріжжі, почесним громадянином якого він є, проводяться турніри на приз Леоніда Жаботинського. Дворазовий олімпійський чемпіон заснував Фонд Жаботинського для організації в Запоріжжі, де він довго жив, міжнародного турніру важкоатлетів «Зірки Сили». А в 2010 році ім’я Жаботинського отримала спеціалізована дитячо-юнацька спортивна школа олімпійського резерву «Спартак».

За свою спортивну кар’єру Леонід Жаботинський встановив 17 світових рекордів.

У віці 77 років у Запоріжжі 14 січня 2016 року помер дворазовий олімпійський чемпіон з важкої атлетики Леонід Жаботинський.

Advertisements