Олександр Олесь

Все навколо зеленіє,річка ллється і шумить.

Тихо, тихо вітер віє і з травою гомонить.

Як тут всидіти у хаті, коли все живе,цвіте,

скрізь дзвенять пташки крилаті, сяє сонце золоте…

О.Олесь

Народився Олександр Олесь (справжнє прізвище – Кандиба) 5 грудня 1878 року в містечку Білопілля, що неподалік від Сум.

Чільне місце у творчості цього яскравого самобутнього лірика займали твори для дітей. Треба відзначити, що писати дитячі твори поета спонукало народження свого первістка – сина Олега, якого О. Олесь називав ласкаво і ніжно Лелекою. Батько-поет прагнув полегшити своєму синові шлях до пізнання величного світу природи, оволодіння азбукою, а тому склав для нього алфавіт віршами. Кожна літера в цій абетці означає то квітку, то звірятко, то рибину, то пташину… Всі вони легко запам’ятовуються, розширюють кругозір та уяву дитини.

Олександр Олесь оспівує у своїх дитячих віршах героїв, яких найбільше полюбляв син, – зайчиків, півників, курей, качок, гусей.

Чи не найбільш щедрі на живописні замальовки, музичні тони Олесеві поеми «Хвиля» та «Щороку». В них навколишній світ виграє неповторними звуками і різнобарв’ям кольорів. Невимушено і тонко автор зумів передати стихію і привабливість кожної пори року з її прикметами. З любов’ю до всього живого на землі розповів про найулюбленіших своїх друзів природи – лебедів і метеликів, снігурів і білок, щигликів і бджілок.

Наприкінці життя Олександрові Олесеві доля подарувала другого сина, якого назвали Олександром. Для своєї однорічної дитини Олесь пише прекрасну поему «Водяничок», яку можна вважати своєрідним заповітом, надією, що і цей хлопчик пізнає красу природи і пройметься образним сприйняттям довколишнього світу. Так і сталося. Син поета Олександр Кандиба, що живе нині в Празі, має чутливу душу, пише вірші.

Чимало віршів для дітей розпорошено у поетичних збірках письменника для дорослих.

Олександр Олесь відомий ще як перекладач дитячої літератури. Він залишив багату спадщину мистецьких перекладів творів Г. Гауфа, арабських казок, «Пісні про Гайавату» Г. Лонгфелло.