“Банний яр”

554

Ботанічний заказник загальнодержавного значення “Банний яр” площею 236 га знаходиться у Сумському районі. Він розташований на відгалуженнях Середньоросійської височини, тому рельєф місцевості у ньому хвилястий – з численними балками системи р. Псел. До складу заказника увійшли квартали 26, 42, 43, 52 Могрицького лісництва. Заказник є частиною одного з найбільших в лісостеповій зоні України, масиву широко-листяного лісу площею близько 12 тис га. Цей лісовий масив привертав до себе велику увагу, як місце зростання рідкісних, реліктових для Лівобережжя України видів. У 1944 р. академік Є. Лавренко описав ліси цього урочища як нагірну діброву з переважанням в ярусі дуба та ясеня. Спостереження за цією заповідною територією багато років підряд здійснюють студенти та аспіранти кафедри ботаніки Сумського державного аграрного університету.

Заказник “Банний яр” – один із найважливіших в Україні об’єктів охорони східноєвропейських липово-кленово-дубових лісів, занесених до Зеленої книги України. Заказник із прилеглими до нього лісами є перспективним для створення тут природного заповідника або національного природного парку.

Advertisements

Середньосеймський ландшафтний заказник

444

Середньосеймський ландшафтний заказник загальнодержавного значення знаходиться в Путивльському, Білопільському, Буринському районах Сумської області. Він розміщений в спільній долині річок Сейм та Вир і має площу 2020,8 га. В заплаві багато озер і заток. Заплавний листяний ліс в основному середньовіковий (50-60 років). Прикрашають такий ліс красені-дуби висотою до 18 м з розлогою густою кроною. Вони утворюють перший ярус. Поруч із дубами зростають високі ясені з розрідженими світлими кронами. Інколи можна зустріти осику. У нижньому ярусі деревостану добре себе почувають в’яз гладкий, липа серцелиста та клен польовий. Крони дерев змикаються, утворюючи густий та темний ліс. В цілому можна зустріти високі кущі ліщини звичайної – вірного супутника дуба, часто трапляється свидина кров’яна. На узліссях зростає клен татарський.

Привертає увагу характерна рослина – вороняче око з чотирма листочками і блискучою чорною ягідкою.

Значний інтерес являє собою знаходження в заплавному лісі неподалік від русла Сейму великих ділянок реліктового виду страусового пера звичайного. Окремі екземпляри цієї рослини у заказнику досягає півтора метра заввишки.

“Озеро Шелехівське”

553

Гідрологічна пам’ятка природи загальнодержавного значення “Озеро Шелехівське” в Лебединському районі – це мальовниче лісове озеро. Озеро найстаріше в області, виникло ще в льодовиковий період. Тут близько десятка видів рослин і 7 видів тварин, занесених до Червоної книги. Озеро ввійшло в історію краю. Саме тут в середині XVII століття з’явилися козаки-переселенці з Правобережжя на чолі із сотником Селехівським (від нього і виводять назву озера), аби заснуватимісто-фортецю Межиріч, яка потім стане і одним із центрів українського гончарства. Довкола – красиві краєвиди, чудова природа.

Парк “Тростянецький”

555

Пам’ятка садово-паркового мистецтва парк “Тростянецький” був закладений в 1809 р. на честь 100-річчя з дня перемоги над шведами у Полтавській битві. На той час Тростянецьким маєтком володіла Олександра Надаржинська – онука Тимофія Надаржинського, духовника Петра І. Вона вийшла заміж за князя, учасника Вітчизняної війни 1812 р., генерал-майора Олексія Корсакова. Не дивно, що така знана далеко за межами свого маєтку родина з Тростянця стала засновником ювілейного парку.

Після смерті в 1842 р. Олександри Корсакової Тростянецький маєток успадкувала друга донька Корсакових княгиня Софія, яка була одружена з князем Василем Голіциним. Син Голіциних Олексій приятелював із студентом Петербурзької консерваторії Петром Чайковським. У 1864 р. 24-річний студент Петро Чайковський провів літо в Тростянці в маєтку Голіциних. Тут він написав свій славетний симфонічний твір за мотивами драми О. Островського “Гроза”. У 80-х роках минулого століття тростянецький лісопарк відвідували поет Павло Грабовський та письменник Антон Чехов.

З 1881 р. протягом 36 років Тростянецьким маєтком володів відомий на Сумщині цукрозаводчик барон Л. Кеніг. За часів його володіння маєтком лісопарк був значно упорядкований. На його території починають створювати відомі лісоводи майже всього світу тростянецькі лісові культури. Наприклад, на схилах балки “Якубів яр” вражають своєю доцільністю та красою соснові культури, закладені в 1904 р. У складі місцевої флори з’явились нові види деревних порід: сосна австрійська і Веймутова, дуб північний, модрини європейська і сибірська.

Кролевецька “Яблуня-колонія”

552

Одним із семи природних чудес Сумщини є пам’ятка природи загальнодержавного значення”Яблуня-колонія”. Росте це дерево на території Кролевецької районної станції юних натуралістів. Це унікальна пам’ятка садово-паркової культури. Посаджена яблуня 220 років томукнязем Петром Міщерським. Спершу це було звичайне молоденьке деревце. Але з часом гілки яблуні, що все розросталася, нахилилися до землі й … укоренилися, давши нові пагони. Це унікальне явище в природі, бо таким чином дерева, а тим більше фруктові, не розмножуються. За цю її властивість яблуню ще називають “лозівкою” або “крученою”. Перший стовбур, звісно, вже загинув. Але 16 похідних від нього продовжують життя яблуні. Сьогоднішня площа цього дива-дерева складає 6 соток.

Князь Міщерський не міг розлучитись зі своїм унікальним деревом. Він заповів поховати себе в рідній землі. Нащадки князя, хоч і виїхали за кордон, але прохання Петра Міщерського виконали. Його спершу поховали на місці, де нині розташовується станція юних натуралістів, а потім останки перенесли під яблуню. Про це свідчить могильна плита. В грудні 1998 р. Указом Президента України статус “яблуні-колонії” був підвищений до пам’ятки природи загальнодержавного значення. Яблуня стала однією з перлин природи нашого краю.

Національний природний парк “Деснянсько-Старогутський”

333

Національний природний парк “Деснянсько-Старогутський” не просто територія. Аби скласти хоча б мінімальне уявлення про цю перлину природи, варто виділити її головні особливості, те, що вирізняє парк з-поміж інших, які є на Україні. В першу чергу це стосується багатства водних ресурсів. Десна залишається однією з небагатьох річок, що зберігає свій первісний природний стан. Пояснення такому феномену просте: тут немає дамб гідроелектростанцій, які б “гальмували” воду. Відтак, вона чиста, прозора, а плесо справді незаймане.

Територія парку чітко поділяється на Старогутську та Придеснянську. Незважаючи на географічне сусідство, вони зовсім не схожі одна на іншу за флорою і фауною. Приміром, Старогутська частина– це єдиний сосновий масив, який є південною складовою відомих Брянських лісів. Тут господарюють осокові болота, луки та чагарники. Рослинність має багато тайгових особливостей і рис. Заболоченість цієї частини території перевищує 7 відсотків. Враховуючи таку особливість, у цих місцях легко знайти справжніх північних “мешканців”: андромеду, журавлину болотну, лохину. А ще – збереглися реліктові види верб – лапландська і чорнична, а також верба Старке.

В Придеснянській частині парку переважають широкі луки з високим різнотрав’ям, переліски з ясена, дуба та осики. У заплаві Десни ростуть злаки – китник лучний, лепешняк великий, мітлиця собача, осока лисяча. Можна зустріти вербу кошикову і гостролисту, реліктові види рослин – сальвінію плаваючу, водяний горіх плаваючий, плавун щитолистий.

Михайлівська Цілина

111

Серед “Семи чудес Сумщини” Михайлівська Цілина посідає особливе місце. В минулому році українська громадськість відзначила 85-річчя від дня її заснування. Унікальність заповідника полягає в тому, що тут охороняється ділянка плакорного лучного степу. Плакорні степи в Україні майже повністю розорані. Цей невеликий куточок неораного степу репрезентує лучні степи, які в минулому були поширені в Лісостепу.

Сьогодні жоден вчений не візьметься назвати бодай приблизну дату виникнення цього лучного степу. Перші більш-менш науково обґрунтовані записи-нотатки стосуються кінця XIX- початку ХХ століття, коли тут розташувалися великі цілинні пасовища, що належали поміщику Капністу. Конезавод, що заснувався тут, у межиріччі Псла та Груні, спеціалізувався на постачанні до царської армії орловських рисаків та фуражу.

Після подій 1917 року територія входила до складу Михайлівського кінного заводу, однак поступово зменшувалася. У 20-х роках її площа трохи перевищувала 200 гектарів, що й стало підставою для того, аби у 1928 р. постановою Сумського виконкому оголосити Михайлівську цілину заповідником місцевого значення. Затим були ще три знакові дати: 1947 рік – цілина стала загальнодержавним заповідником; 1950-й – підпорядкована Академії наук, а саме Інституту ботаніки; 1961-й – увійшла до складу Українського степового заповідника і стала його північним філіалом (площа 202 га). Сьогодні тут налічується понад 520 видів рослин, з яких 11 занесені до Червоної книги. Михайлівська цілина – справжнє казкове диво, неповторність і унікальність.