Микола Терещенко. Історія доброчинності

3_6

Так, це було майже за Гоголем. І батько, Артемій Терещенко, чи­мось нагадував Тараса Бульбу. Як і той, був вихідцем із старови­нного козацького роду. Трудовий шлях починав у Глухові, останній столиці Лівобережної України.

На той час, коли троє синів пі­дросли, Артемій Якович Терещенко був уже заможною і шанованою всіма людиною. З тих, хто, як ка­жуть, власним горбом створював добробут, починаючи з ятки, у якій став торгувати свіжоспеченим хлі­бом. До нього йшли, бо хліб був найсмачнішим у всьому славно­му Глухові. Його шанували, бо зна­ли, яким міцним і надійним є його купецьке слово і яке він має добре, милосердне серце.

Коли сини Микола, Федір і Се­мен підросли, батько влаштував їм генеральні оглядини. «Чесно працювати і робити людям добро» – такими були його напутні сло­ва.

Серед синів не було гоголівського Андрія — ніхто з них не зра­див батьківської настанови. При­клад же у діловій, доброчинній ді­яльності показав старший син Ми­кола Терещенко. З дитинства ося­гав ази підприємництва. Батько вчив залізно тримати слово, порядності, змалечку виховував непе­ресічну працьовитість: порядна людина може чогось добитися в житті лише «своїм горбом». Батькова наука лягала у благодатний ґрунт — природа не обійшла ді­тей кмітливістю, розумом.

Микола ще юнаком взявся продовжувати батькову справу — торгівлю хлібом, тільки уже на іншому, більш високому рівні. Він умів укладати угоди за закупівлю зерна з місцевими поміщиками з вигодою для обох сторін, з ним ле­гко було мати справу, особливо, коли поміщики завважили, що мо­лодий купець жодного разу не по­рушив умов договорів навіть у дрібницях. І в знак особливого до­вір’я стали продавати йому зерно навіть у борг, під чесне купецьке слово. І жодного разу той їх не пі­двів.

Коли Миколі стало затісно в од­ній цій сфері, він спробував чу­макувати, і також успішно. Що й не дивно — і цей бізнес юнак по­вів, як і належить прагматичній людині. З Криму возив сіль (на волах, іншого транспорту не було), а туди хліб, який там був значно дорожчим. Але особливий діловий успіх очікував його з початком Кримської війни — він взявся по­стачати військам продовольство та обмундирування.

З 1861 року, зі скасування крі­посного права, настали інші часи. Умови господарювання на землі різко змінилися, напівсонні й не дуже кмітливі поміщики з дво­рянства, не звиклі добувати засо­би до існування особистою пра­цею, розгубилися, їхні господарс­тва одне за одним банкрутували. Микола Терещенко почав їх ску­повувати.

На той час припадає і зародже­ння в Російській імперії цукрової промисловості. Стали з’являтися свої, вітчизняні цукрозаводи. Во­ни потребували сировини — цу­крових буряків. І знову, тепер уже на новій хвилі, виграв молодий підприємець, зі щонайбільшою ко­мерційною користю використову­ючи скуплені у поміщиків землі. Незабаром він уже став власником цілої низки цукрозаводів.

Від батьків, особливо від мате­рі, син успадкував і добре серце. Накопичення багатства для нього не було самоціллю, і він уже в моло­дому віці прилучився до громадсь­кої, а відтак і благодійницької ді­яльності. Аби знизити захворюва­ність мешканців Глухова, Микола спільно з братом засновує велику лікарню, на утримання якої постій­но відраховує два відсотки своїх прибутків, а це були великі гроші. Ще більше, три відсотки, Терещенки перераховують на потреби заснова­ного ними ж притулку для малолі­тніх сиріт та інших знедолених. На пожертви Терещенків були побудовані: ремісниче училище, жіноча та чоловіча гімназії, педагогічний інститут (нині Глухівський національний педагогічний університет ім. Олександра Довженка), будинок 1-го банка.

 А невдовзі брати звели й гордість Глухова — Трьох-Анастасівську церкву в неовізантійському стилі. Настінний розпис на їхнє запроше­ння виконали визначні майстри, котрі розписували й Володимирський собор у Києві. У цілому ж Тере­щенки, батько й сини, пожертвува­ли своєму рідному місту понад пі­втора мільйона рублів — величе­зну, як на ті часи, суму. Деякі фахівці зазначають, що з родового маєтку в церкву був виритий підземний хід, щоб «цукровий магнат» щоранку міг ходити туди молитися.

HluhBashnya5-

Але й глухівчани прагнули належно віддячити благодійникам. Упродовж дванадцяти з лишком років Миколу Терещенка безмінно обирали головою міського самоврядування.

У 1875 році Микола Артемович оселився в Києві. Він жваво цікавився міськими справами і віддавав багато своїх сил і коштів на благоустрій Києва. Збудував лікарню для чорноробів, а також амбулаторії і лікарні  для Маріїїнського Червоного Хреста. Багато енергії і грошей вклав він у Маріїнський дитячий будинок, чоловічу гімназію, торговельну школу і жіночу гімназію на Подолі.

Але найбільша пам’ять про нього збереглася в першій Київській гімназії. Завдяки його старанням і коштам у гімназії була чудова церква з найкращим хором, бібліотека, лікарня, проводилося безкоштовне навчання для успішних учнів з бідних родин. За його участі створені Політехнічний інститут у Києві, Народний будинок і товариство грамотності.

Завдяки старанням цієї родини українська столиця досі має багаті зібрання картин та витворів мистецтва у чотирьох музеях: Національному художньому ім. Т. Г. Шевченко, Російському, західного і східного мистецтв.

До речі, три з цих музеїв займають будинки, які належали відомій родині, а четвертий споруджений на їх кошти. Крім цього, із найвідоміших споруд побудованих Терещенками – дитяча лікарня «Охматдит», будівля Театрального інституту ім. Карпенка-Карого і будівля медичної бібліотеки на вул. Толстого.

Крім численних пожертвувань Микола Терещенко фінансував будівництво Маріїнського дитячого притулку, нічліжки, безплатної лікарні, Києво-Печерської гімназії, торгових шкіл. Значною мірою установи утримувалися за його рахунок і членів родини. 150 тисяч карбованців Микола Терещенко пожертвував на будівництво Київського політехнічного інституту.

За своє життя Микола Артемович був нагороджений орденами Станіслава ІІІ і І ступенів, Святого Володимира ІІ і ІІ ступенів, Анни І ступеня й особливо почесним орденом Білого Орла – за велич духу.

Не дивно, що вдячні кияни на його честь в 1899 році назвали одну з вулиць Терещенківською. А жителі його рідного Глухова встановили пам’ятник на міській площі.

В одній зі своїх книг нащадок Миколи Терещенка – Федір написав «Ты получил, чтобы давать. Ты был ведом, чтобы вести…»

Які чудові слова! І наскільки рельєфно вони відбивають суть одного з найдивовижніших людей, яких породила наша земля і які вірно служили їй…

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s